Клуб любителей восточноевропейского народного фольклора
       

Вторник, 20.10.2020, 00:10

Приветствую Вас $

USERNAME$ | RSS | Главная | Каталог статей | Регистрация | Вход

Главная » Статьи » Статьи о народной музыке

Лемківські співанки

На мальовничих схилах Карпат, порослих ялицею, смерекою та буком, з обох боків Низького Бескиду, від річки Сан та її притоки річки Ослави на захід поза річку Попрад розкинулась невелика територія, що споконвіку була заселена українцями-лемками — Лемківщина.

Назва лемки і Лемківщина походить від слова "лем", яке на лемківському діалекті означає "тільки". Самі лемки називали себе "руснаками", а свою мову "руською". Багато місцевостей на Лемківщині має, крім основної назви, ще й додаток "руський" для відрізнення від місцевостей подібної назви, що заселені поляками чи словаками. Так у північній частині Лемківщини відомі села Ропиця Руська, Устя Руське, Королева Руська та інші.

Заселення Лемківщини почалося давним-давно. Є історичні дані про те, що за княжих часів ці землі входили до складу Червенських городів і разом з ними належали до Київської Русі, а після її розпаду — до Галицько-Волинського князівства. З половини XIV століття північна частина Лемківщини розділила долю решти Галичини, отже знаходилася під пануванням шляхетської Польщі. Відповідно південна частина — під пануванням угорських і чеських королів. Треба відмітити, що в XV–XVI століттях відбувалося суцільне заселення Лемківщини. Вже тоді з'явилися майже всі населені пункти, відомі на сьогоднішній день.

З 1772 р., тобто від першого розділу Польщі, до кінця першої світової війни вся Лемківщина перебувала в межах Австро-Угорської монархії. Між першою і другою світовими війнами північна частина опинилася в межах панської Польщі, а південна — в межах буржуазної Чехословаччини.

Вересень 1939 року не приніс Лемківщині визволення, бо демаркаційна лінія між Радянським Союзом і Німеччиною лягла по річці Сан. 3 вересня 1939 по січень 1945 року Лемківщина знаходилась під німецько-фашистською тимчасовою окупацією. Після розгрому гітлерівської Німеччини територія Лемківщини ввійшла в склад Польської та Чехословацької народних республік.

Протягом довголітнього перебування Лемківщини під іноземним пануванням її населення зазнавало всіляких утисків і лиха.

В минулому лемки займалися переважно хліборобством, особливо в низинних місцевостях, і випасом великої рогатої худоби, а також овець, кіз. Значне поширення мали тут домашні промисли: ткацтво, гончарство, ковальство, шевство, різьблення по дереву.

Джерелами заробітків було ще каменярство, — виготовлення з гірського пісковика жорнових каменів, брусків для заточування кіс, а також виробництво дьогтю, який лемки розвозили по містах і селах Галичини, а часом і далі.

Економічне становище лемків було тяжке. Це був відсталий, занедбаний край, населення якого жорстоко експлуатувалось. Тим і характерний був для лемків Їх віковічний потяг до наддніпрянської України, до культури великого російського народу, за що вони немало страждали протягом всієї історії.

Виходу з важкого економічного становища лемки шукали за панування Австрії та панської Польщі в еміграції до Америки, внаслідок чого велика частина лемків опинилася за океаном.

Однак лемки вміли не тільки страждати. Вони боролися проти соціального і національного гніту. Були на Лемківщині свої народні месники-повстанці; був активний опір політиці Австро-Угорщини і панській Польщі, за що австро-угорські власті арештовували непокірних, розстрілювали і саджали в концентраційний табір Талергоф, а польські санаційні власті "пацифікували"і вивозили в концентраційний табір Березу Картузьку; активно боролися лемки і проти німецько-фашистських окупантів у підпіллі, в партизанах та як добровольці Радянської Армії.

Після визволення значна частина лемків з північної Лемківщини переселилася до Радянського Союзу. Віками гноблені трудівники назавжди покінчили з безправним становищем, з соціальним і національним гнітом. Нове життя почалося також і для тих лемків, що залишилися на території братніх країн — Польщі та Чехословаччини.



ЛЕМКІВСЬКІ НАРОДНІ ПІСНІ

Характер і життя лемків знайшли відображення в багатогранному народному мистецтві, зокрема у відомих співанках.

Співанки Лемковини — це талановитий прояв художнього обдарування народу. Могутнє джерело мудрості і поезії. Лемки передавали в своїх піснях відгомін власних думок і почуттів, палкі прагнення до кращого життя, до вільної праці.

Скарбниця чарівних мелодій, різноманітних ритмів, — пісня лемків була вірною супутницею їм на протязі всього життя. Різноманітні співанки лунали під час обрядів і свят, співали їх пастухи і лісоруби. Співанки були розрадою народу і його зброєю на протязі багатьох поколінь.

Пісні Лемковини змістом і формою подібні до загальноукраїнського фольклору, але їм властивий своєрідний неповторний характер.

Підвалини до вивчення музичного фольклору українського населення Карпат заклав, як відомо, у своїх працях видатний український вчений Ф. Колесса. Він першим широко представив його у своїх капітальних працях "Народні пісні з Галицької Лемківщини" (1929), у збірках "Народні пісні з південного Підкарпаття" (1923), "Народні пісні з Підкарпатської Русі" (1938), в записах інструментальних мелодій та пісень з Гуцульщини.

Особливо багато уваги Колесса приділив вивченню фольклору Лемківщини. Він вказав у своїх працях на існування лемківського музичного діалекту, який нерозривно пов'язаний з іншими українськими музичними діалектами, відступаючи від них тільки у своїй надбудові - піснях пізнішого часу, що несуть на собі ознаки впливу західних та південних сусідів.

Чималий інтерес до лемківських народних мелодій виявили українські композитори: С. Людкевич, Є. Козак, М. Колесса, Я. Ярославенко, Б. Фільц та інші, які створили чимало обробок лемківських пісень для хорового і сольного співу, для фортепіано тощо. Композитор Р. Сімович написав на основі лемківського фольклору "Лемківську симфонію",

Збирання лемківських пісень провадиться і в наш час у населених лемками місцевостях Закарпаття, а також від лемків-переселенців. Цінні записи лемківського фольклору зроблено експедиціями Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР у Перечинському районі на Закарпатті, у селі Лошнів, Теребовлянського району та в селі Гермаківка, Борщівського району на Тернопільщині. Багато попрацював над збиранням лемківських пісень збирач-аматор О. Гижа (з міста Бережани, Тернопільської області). Однак усі ці записи ще чекають на своє опублікування.

Лемківські пісні займають помітне місце і на концертній естраді. Окремі з них входять до репертуару таких відомих колективів, як Закарпатський народний хор, Прикарпатський ансамбль пісні і танцю "Верховина", вокальне тріо сестер Байко...

На Тернопільщині в згадуваному вже селі Лошнів успішно працює самодіяльний лемківський народний хор, учасниками якого є лемки-переселенці з Польщі. Цей самобутній колектив брав участь у багатьох обласних та республіканських оглядах художньої самодіяльності України. Джерело його художньої самобутності — оригінальний репертуар, опора на пісенно-виконавські традиції свого краю.

Збірку народних пісень "Лемківські співанки" впорядкував Михайло Андрійович Соболевський із власних записів. М. Соболевський походить з родини лемків-селян. Його батьківщина - село Костарівці, Саноцького повіту, Жешувського воєводства, Польща. Навчався в духовній семінарії та Львівському університеті.

За свої симпатії до Сходу, до російського народу та його культури він став жертвою утисків з боку австро-угорських властей. В 1914 році був ув'язнений в концтаборі Талергоф.

З 1919 по 1945 рік був священиком в селі Устя Руське, Горлицького повіту, а звідти в 1945 році переселився до Радянського Союзу.

За молодих літ Соболевський співав у церковних та світських самодіяльних хорах. Музичні знання він здобув самотужки. Пісні рідного краю записував протягом усього життя, починаючи з 20-х років, але, на жаль, не всі записи збереглися.

Тепер М. Соболевський на пенсії, живе в місті Львові.

В збірку "Лемківські співанки" упорядник вмістив 150 пісень. Більше половини з них він записав у селі Устя Руське, Горлицького повіту, теперішнього Жешувського воєводства у Польщі.

Після визволення від фашистських загарбників у 1945 році населення села Устя Руське майже повністю переселилось у село Ягольницю Чортківського району на Тернопільщині. Відтоді, за словами самих лемків-переселенців, розпочинається нова сторінка в їхньому житті. Лемки добре пам'ятають свої пісні, пов'язані з нелегким минулим, свої звичаї і обряди, до яких здавна проявляли великий інтерес фольклористи та етнографи.

Не випадково тут знаходимо окремі близькі варіанти пісень, уміщених Ф. Колессою в збірнику "Народні пісні з Галицької Лемківщини". Але є в цьому збірнику й чимало цілком нових, раніше неопублікованих співанок. Тематика збірника різноманітна: тут є пісні родинно-побутові, про кохання, обрядові (весільні, щедрівки), пісні-балади, жартівливі, емігрантські та вояцькі.

Не всі жанрово-тематичні групи рівноцінні за своїм обсягом і змістом. Так, наприклад, суто обрядових весільних пісень тут небагато — переважають жартівливі і танцювальні приспівки.

Упорядник записував пісні, не ставлячи перед собою спеціального завдання всебічно розкрити народну пісенність. Тому й співвідношення між окремими жанрово-тематичними групами тут, можливо, й не цілком відповідає тому співвідношенню, яке має місце в житті. Характеризуючи пісенний фольклор лемків, ми враховуємо також і надбання попередніх збирачів та дослідників.

Майже немає пісень на історичну тематику за винятком "Я сой хлопець справедливий" (про словацького народного героя Яношика) та емігрантської "Будь здрава, землице", які можна умовно віднести до історичних. Колядки та щедрівки представлені всього двома зразками.

Народні пісні недаремно називають дзеркалом душі народу. Навряд чи хто зміг би краще розкрити й змалювати життя та побут простих трудівників, їхню вдачу й світогляд, ніж це зробили вони самі в своїх піснях.

Найповніше представлена в цьому збірнику родинно-побутова тематика. Народна пісенність лемків обертається переважно навколо тем домашнього побуту, родинних стосунків, кохання, праці в її домашніх індивідуальних формах... Серед пісень на родинно-побутову тематику помітне місце посідають балади, а також колискові пісні. Значно менше, порівнюючи з центральними областями України, є тут пісень героїчного характеру.

Це пов'язано з історичними та географічними умовами життя лемків. Віддалений гірський край, на відміну від придніпровських степів, не був ареною нескінченних кровопролитних воєн та історичних потрясінь, тому й життя народу та його характер складалися по-іншому. Незважаючи на довго вікові кордони, які відділяли лемків від основної частини українського народу, на довготривалі асимілюючі угорські, словацькі, польські впливи, вони не втратили своєї національної свідомості, про що яскраво свідчить їх народне мистецтво, в тому числі й пісенний фольклор. Разом з тим у змісті лемківських пісень, в їх художній формі позначились специфічні умови життя творців пісень, особливості їх світосприймання.

Якщо говорити про лемківські пісні в цілому, то в них ми не знайдемо того розмаху, широти й драматизму, які характеризують народну пісенність Придніпров'я. Лемківські пісні емоціонально стриманіші, але в них приваблює особлива безпосередність вираження почуттів і цнотливість — риси, що йдуть від тісного єднання з природою.

Лірично-побутовим лемківським пісням властиві задумливі, споглядальні настрої, нерідко з відтінком гумору.

У лемківському фольклорі яскраво відбилися суто місцеві особливості народного життя. Привертає, наприклад, увагу, що в багатьох піснях оспівується побут і праця косарів, пастухів, часто зустрічаються лісові та гірські мотиви. Натомість, мотиви хліборобської праці займають менше місця, ніж у фольклорі Придніпров'я.

Лемки закохані в свій рідний край, у свої ліси, гори й гірські луки, краса яких неповторна. Любов'ю до рідної природи пройнята вся їхня пісенна творчість, але конкретне вираження вона дістала у відомій патріотичній пісні "Я до леса не піду":

Гори наші, гори наші,
Гори наші Карпати,
Никто не зна, никто не зна,
Кельо ви в нас вартате.

Лемки, як і весь український народ, люблять гумор. Пісні суто жартівливого характеру упорядник виділяє в окремий розділ, але прояви гумору помітні і в багатьох піснях інших розділів — любовних, побутових, весільних...

Серед жартівливих пісень окремої згадки заслуговують співанки, близькі своїм характером до коломийок. Їм властиве асоціативне поєднання різних тематичних мотивів, не зв'язаних єдиним сюжетним стрижнем.

Загалом характер лемківських жартівливих пісень емоціонально стриманіший, інтимніший, порівнюючи з піснями інших областей України. Але є окремі пісні, які іскряться молодечим завзяттям та енергією. До таких належить, наприклад, відома пісня "Як ішов я з Перечина додому" (в інших варіантах "Як ішов я з Дебречина додому"), "Там під мостом риба з хвостом"... Маршові ритми в цих піснях обумовлені, можливо, впливом військової служби і сусідніх народнопісенних культур.

Незважаючи на важкі умови життя, в піснях лемків переважають загалом світлі настрої. Вони сповнені тієї душевної рівноваги й здоров'я, які властиві людям фізичної праці, що живуть серед природи.

Пісні ж сумного настрою, драматичні за змістом і характером, трапляються набагато рідше, і, можливо, саме тому вони помітно виділяються серед інших.

Привертає, зокрема, увагу емігрантська пісня "Буд здрава, землице", яку склали, очевидно, самі ж заробітчани, виїжджаючи з рідних осель до Америки. Глибока туга за рідною землею, болючі хвилини прощання з рідними породили цей зворушливий, високохудожній твір, та й чимало інших, подібних йому. Адже трагедія емігрантів, що масами змушені були покидати батьківщину — це трагедія цілого краю.

Цікаві своїм змістом також численні вояцькі пісні: "Як хце поляк воювати", "Кед мі пришла карта" та інші. З цих пісень добре видно, яким лихом була для народу військова повинність. Вони показують також негативне ставлення простих людей до війни, де їм доводилось проливати кров за чужі інтереси.

Загалом пісні лемків мають багато спільного з піснями інших етнографічних областей України, — насамперед, суміжних — Закарпаття та Бойківщини. Хоч упорядник цієї збірки природно надавав перевагу пісням суто місцевого походження, проте деякі з них відомі далеко за межами Лемківщини. Такі, наприклад; сюжети, як "Ой звідси гора", "Чого, дівча, ходиш", "Ой пила, пила", "Там на горі зимний вітер віє", "Ой ішов я през ліс, през ліщину"... є і в пісенному фольклорі центральних областей республіки.

Деякі пісні, як от: "Червена ружа трояка", "Як-єм била мала, мала", "Фраїречко, що-с думала", "Кед мі пришла карта", "Ой ішов я штири милі лісом", "Пішов-єм до милой" та інші побутують у близьких музично-текстових варіантах або й цілком тотожному вигляді в західних областях України та на Закарпатті.

Але цікаво те, що ознаки спільності з фольклором інших областей помітні найбільше в текстах. Що ж до мелосу лемківських пісень, то він у цілому значно відрізняється від народного мелосу центральних областей, але ближчий до мелосу областей суміжних із Лемківщиною.

На Лемківщині поширений переважно одноголосний спів з епізодичним роздвоєнням на два голоси. В даному збірнику зустрічаємо лише окремі зразки двоголосся. Це пов'язано з тим, що в побуті лемків більшу роль відіграють традиції сольного співу, ніж хорового, що, до речі, стосується й гуцулів, в умовах життя й праці яких було чимало спільного з лемками (розкиданість і віддаленість гірських садиб одна від одної, перевага індивідуальних домашніх форм господарювання та ін.). Проте в різних селах під час свят, весіль лемки використовували пісні не тільки двома голосами, а підбирали тенорові, басові партії. Свідчать про це записи Філарета Колесси. В його збірнику "Народні пісні з Галицької Лемківщини" зустрічаємо зразки дво- і навіть триголосся.

Характерною прикметою лемківських мелодій є також відсутність внутріскладової розспівності, — кожному складові тексту відповідає не більше одного-двох звуків мелодії. Пісень протяжного широкого характеру тут мало, темп виконання лемківських пісень, а також і закарпатських та гуцульських, значно жвавіший, порівнюючи з піснями центральних областей республіки.

З ритмічного боку лемківські пісні досить багаті й своєрідні, вони вносять чимало нового в українську пісенну культуру. В лемківських піснях домінують сталі метричні розміри і порівняно рідше трапляється змінний метр. Близько половини всіх пісень цього збірника має тридольний розмір, що є, очевидно, наслідком взаємозв'язків з народною пісенністю західних слов'ян. Часто вживається синкопований ритм, який виступає дуже важливим формотворчим моментом у багатьох піснях.

Серед пісень даного збірника найбільше поширення має шестискладовий вірш, згрупований найчастіше у чотирирядкові строфи. Існує також чимало різновидів цієї структури.

Інколи шестискладовий вірш розширюється й видозмінюється також за допомогою встав них слів "ей", "гей"...

Ищи-м не зарубав
Ей, сокиречком в лесе,
Юж ми моя мила
Ей, обідати несе.

Крім цієї найтиповішої конструкції є й чимало інших — п'ятискладові, семискладові, восьмискладові в різних варіантах. Трапляються й складніші побудови вірша, що їх можна позначити схемами 4+4+3, 3+3+4 та інші. Як і по всій Україні, на Лемківщині є пісні в коломийковому розмірі, але мелодії їх переважно не коломийкові.

У лемківських піснях особливо важливу роль відіграє такий типовий для народної поезії прийом, як дво- або й кількаразове повторення окремих слів чи рядків пісенної строфи. Завдяки цьому прості в своїй основі метро-ритмічні конструкції пісень дуже урізноманітнюються і відступають від ординарної квадратної симетрії.

Прикладом може служити пісня "Гей, повідав-єс, же мя возмеш". В її основі лежить дворядковий восьмискладовий вірш:

Повідав-єс, же мя возмеш,
Як на горі жито дожнеш.

Але за допомогою повторень окремих рядків і вставних слів будова строфи набула такого вигляду:

Гей, повідав-єс, же мя возмеш,
Гей, як на горі жито дожнеш,
Гей, гей, як на горі,
Як на горі жито дожнеш.

В результаті утворюється оригінальна, єдина в своєму роді, художня форма. В поєднанні із своєрідною ладовою будовою ця пісня становить цілком самостійний художній організм, відмінний від багатьох інших.

Характеризуючи ладову та мелодичну будову лемківських пісень, відзначимо, насамперед, що більшість із них .заснована на ладах мажорного нахилу. В цьому збірнику представлені різні види народного мелосу — від примітивних вузькообсягових мелодій діатонічного складу до розвинених мелодій мажорного та мінорного устрою.

Мелодії невеликого діапазону (кварти, квінти або сексти) виступають найчастіше в обрядово-звичаєвих піснях, пастуших, косарських тощо. У деяких із них варіюється один мотив, як от у пісні "В лісі черешенька". Щодо часу виникнення такі мелодії є найдавнішими. До цього ж типу можна віднести також колискові, балади, жартівливі співанки...

Нерідко такі мелодії розширюються за рахунок приставленої знизу кварти, частіше незаповненої. Тоніка в цих піснях знаходиться посередині звукоряду і служить немов би центральною віссю, навколо якої будується мелодія.

Багато пісень цього збірника побудовано на основі натурального мажору, який у багатьох випадках ще виразно не оформлений і може розглядатися, як іонійський діатонічний лад. Зустрічаються мелодії в міксолідійському ладі, але таких значно менше. У деяких піснях наявні елементи лідійського ладу, який, до речі, дуже типовий для фольклору сусідніх польського та словацького народів.

Мелодії, побудовані на основі дорійського ладу, в цьому збірнику зустрічаються як виняток. Проте, опубліковані записи Ф. Колесси свідчать про значну поширеність цього ладу в лемківському фольклорі. Є в цьому збірнику також і пісні в натуральному та гармонічному мінорі. Окремі з них, як-от пісня-романс "Високо мій сусід", "Заграй мі, цигане", "Вишло сонце" позначені впливом професіональної музики.

Мелодії лемківських пісень нерідко групуються невеликими, відносно самостійними ланками, не підпорядковуючись якомусь одному, чітко виявленому тональному осередку. А в такій пісні, як, скажімо, "Яка ж ти сой, моя мила, фалечна" взагалі слабо виявлений зв'язок окремих фраз у єдину ладо-тональну цілість. Це приклад, так би мовити, вільної, ще неоформленої ладової будови.

Відносна самостійність окремих ланок (фраз) пісенної мелодії і розподіл функцій тоніки між різними ступенями звукоряду ведуть до утворення ладової змінності. Прикладами можуть служити такі пісні, як "Марисю, Марисю, я тебе не лишу", "Оженив-єм ся". Інколи зміна ладу досягається за допомогою хроматичної видозміни окремих ступенів звукоряду, як у пісні"Зелене, зелене". Але такі зразки зустрічаються рідко.

Новіші нашарування в лемківському народному мелосі виявляються у впливах функціонального гармонічного мислення та мажоро-мінорної ладової системи. Насамперед, це помітно на прикладі вояцьких, емігрантських, деяких родинно-побутових, та жартівливих пісень.

Проявом впливу мажоро-мінорної системи є, зокрема, вживання підвищеного VII ступеня в мінорі, модуляції в паралельні тональності.

Багатьом мелодіям новішого типу властива така структура: перша фраза пісні, виразно відокремлена цезурою, спирається на тоніку. Друга фраза будується за принципом секвенції, найчастіше на квінту вище від першої; інколи — на терцію вище — у паралельному мажорі, а в окремих рідкісних випадках — на секунду вище. У третій фразі мелодія розгортається, досягаючи кульмінації, а в заключній — знову повертається до головної тональності, повторюючи основну думку, виражену в першій фразі і ніби підсумовуючи весь розвиток.

Ця конструкція куплета має багато різновидів. Секвенції бувають не тільки точні, але й видозмінені. Досить поширеними є ритмічні секвенції. Середня частина куплета може розширюватись за допомогою повторень окремих слів чи рядків або ж, навпаки, скорочуватись.

До речі, в даній конструкції завжди має місце деяка тричастинність: початок куплета (перша фраза) служить ніби експозицією, середня частина становить невеличку розробку, а остання фраза — заключення, в якому стверджується основна думка в головній тональності. Така побудова куплета відзначається заокругленістю й логічною завершеністю. Вона типова не тільки для лемківських пісень, але й для пісень Закарпаття родів: угорців, чехів, словаків, що сформувались на основі тісних взаємозв'язків між усіма цими національними культурами в процесі тривалого історичного співіснування цих народів.

Ці взаємозв'язки проявилися також і в засвоєнні лемками деяких танцювальних форм, типових для фольклору сусідніх народів. Так у піснях "Ой танцувала баба", "Марисю, Марисю", "Почлаптав, подрептав" відчуваються ритми мазурки, у піснях "Ой сусідко, сусідко", "Ой так мі ся, гудаче", "Боднарка, Боднарка" — впливи польки, у пісні "Гей, Яничку, оженся" — вплив чардаша.

Чимало західнослов’янських паралелей як музичних, так і текстових, можна знайти й до таких лемківських пісень: "Зелена липка", "Не піду за Васька", "Бодай та корчмичка", "Широкий мостечек". Слід відзначити, що тісні культурні взаємозв'язки українців-лемків із сусідніми народами були взаємоплідними. Незважаючи на значну інтенсивність і довготривалість, вони все ж не призвели до знівелювання національно-самобутніх рис у лемківському фольклорі, але збагатили його новими сюжетами, образами, формами, художніми прийомами. Тим самим вони збагатили і всю українську народнопісенну культуру в цілому.

Взагалі, існування так званих обласних народно-музичних діалектів є дуже важливим джерелом у формуванні якісного багатства й розмаїтості кожної національної культури. Кожний обласний творчо-виконавський пісенний стиль вносить до загальнонаціональної мистецької палітри нові барви й відтінки, завдяки яким вона стає ще барвистіша й повнокровніша. Це стосується в повній мірі і пісенної творчості лемків, що вливається свіжим, своєрідним гірським потоком у широку повноводну ріку української народної музично-поетичної творчості.

www.pisni.org.ua
Категория: Статьи о народной музыке | Добавил: admin (11.09.2012)
Просмотров: 1631 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:

Форма входа

Наш опрос

Когда вы слушаете народные песни
Всего ответов: 387

Поиск